МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА

Марійка Підгірянка народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави на Гуцульщині у родині лісничого. У сусіднє село Заріччя бігала до дідуся – священика, який навчив її читати і писати українською та кількома іншими мовами. Пізніше батько Марійки Омельян дістав призначення в село Уторопи Косівського району. Тут дівчинка закінчила початкову школу, сюди повернулася вчителювати після Львівської жіночої вчительської семінарії.

Уже в 1902 році у періодичних виданнях з’явився її перший вірш «Ой не нам в кайданах ходити» за підписом «Марійка Підгірянка». У 1908 вийшла у світ перша поетична збірка «Відгуки душі» У 1905 році Марійка Підгірянка вийшла заміж за учителя, громадського діяча Августина Домбровського. Разом з ним проживала і працювала у селах Рибне, Ворона. Тут народились їхні діти – Остап, Роман, Маркіян,  Дарія.

Під час Першої світової війни чоловіка забирають на фронт, а Марійка і діти потрапили у спеціальні табори для переселенців у містечку Гмюнді (Австрія). Про всі жахіття перебування там пізніше написала в поемі «Мати – страдниця»

У 1919-1928 роках сім’я Домбровських проживала на Закарпатті. Тут у трьох селах – Зарічево, Порошково Перечинського та с. Довгому Іршавського повітів – навчала дітей української грамоти. Разом з чоловіком Августином Марія Омельянівна проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали її з посади вчительки. Довелося заробляти на шматок хліба, даючи приватні уроки  у Довгому Іршавського району онукам І. Франка Тарасові й Миронові .

У цей час Марійка Підгірянка була у творчому розквіті. У 10-30 роках ХХ століття  у Львові, Ужгороді, Відні, Філадельфії вийшли друком її книжки «Відгуки душі», «Мати – страдниця»,  «Вертеп», «Святий отець Миколай в гостині на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і лисичка» і сотні поезій , оповідань, байок, казок, пісень, загадок, а також педагогічні і літературно-критичні статті, переклади.

У 1928 році Марійка Підгірянка повернулася на Прикарпаття і працювала в селах: Антонівка, Братишів і Вікняне Тлумацького району. Понад 40 років вчителювала, віддаючи дітям всі свої сили, знання, доброту. Вона була педагогом від Бога.

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

У 1957 році  Марійка Підгірянка  з чоловіком і дочкою виїхала в село Рудне під Львовом. Вранці  18 травня 1963 року її не стало. Похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

Поетеса з гір Карпатських

(сценарій)

Ведучий:

Діти, а чи знаєте ви, хто така Марійка Підгірянка. Ось вона дивиться на нас своїми люблячими очима. Вона була поетесою, вчителькою, матір’ю. Марійка Підгірянка дуже любила дітей, і коли працювала вчителькою в селі Братишеві, що біля Івано -Франківська, вирішила зробити подарунок своїм учням – повезти їх на прогулянку потягом.

А треба взяти до уваги, що діти ще ніколи не їздили на цій диво-машині. Батьки в них були бідні і не могли дати їм грошей на квитки. Тоді Марійка Підгірянка купила всім дітям квитки, і вони поїхали  подорожувати.

Ось і ми з вами уявимо собі, що сідаємо у чарівний потяг і вирушаємо в чудову мандрівку в Карпати на квітучу полонину, де ви дізнаєтеся, про що у своїх віршах писала Марійка Підгірянка.

Виконується вірш “У Карпатах”

Ведучий:

От ми і приїхали, трошки спочинемо, а я тим часом розповім вам про Марійку Підгірянку.

Народилася вона 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині в сім’ї лісничого. Тут Марійка навчилася розуміти мову сивого лісу. І коли вітер гомонів зі смереками, їй здавалося, що він розповідає казки, співає пісні. Її дитинство і юність пройшли в Уторопах на Косівщині. Тут училася, тут згодом учителювала. Справжнє прізвище Марії Омелянівни – Ленерт-Домбровська. Марійка так  любила свій рідний край, що взяла собі псевдонім Підгірянка. Ним вона й підписувала свої вірші. Ось послухайте вірш Підгірянки про смерічку.

Вірш “Смерічка”

У М.Підгірянки є багато віршів, які вона написала для діток, щоб щиро любили вони природу, рідний край, турбувались про звірят і пташок.

Вірш « Хлопчик і Ластівочка»

Ластівочко мила, де хочеш літати?

Чи тобі не шкода гніздечко лишати?

Шкода, милий хлопче, але що чинити?

Як зима настане, тяжко буде жити.

Путь тобі щаслива, хоч і далеченька.

Прилітай здорова навесні, рідненька.

Прилечу, мій хлопче, із чужого краю,

Під твоїм віконцем пісню заспіваю.

Ведучий:

Марійка росла розумною, талановитою дівчинкою. Батьки не могли дати їй освіту, бо треба було за навчання платити. Але серце Марійки прагнуло краси, світла, вона хотіла вчитися. Дідусь навчав її виводити перші літери, а там початкова школа і її навчання скінчилося. Але допитлива дівчинка багато читає, цікавиться життям довкола і, маючи 13 років, починає записувати свої перші вірші, навіяні чарівною природою та прочитаними книгами.

Виконуються вірші: “Ліс”,  “На лижах” , “Ліс восени” ,  “Гніздечко” ,  “Зайчик в тернині” , “Що я люблю” .

Ведучий:

Марійка з дитинства плекала мрію стати вчителькою, І будь-що вона вирішила досягти цієї мети, бо була наполегливою і працьовитою. Понад 40 років вчителювала вона в різних школах Галичини і Закарпаття. Марія Омелянівна віддала дітям усі свої сили, творчість, доброту. Вона була не просто вчителькою, а й старшим товаришем. Тому в неї про школу, про школяриків так багато віршів.

Це такі: “Кряче галка”, “Школярка”, “Дарунок”, “Малий школярик”.

“Школа”

Школо наша, школо,

Приголуб нас, мила,

Пригорни усіх нас,

Як голуб під крила.

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати,

А добро чинити.

Бджілоньки - на квіти,

Дітоньки - до школи,

Там збирають мудрість,

Як мед в полі бджоли.

Люди, які знали Марійку Підгірянку, згадували, що вона майже ніколи не співала, але коли співала свої вірші, то в її душі для кожного з них знаходилася своя мелодія.

Слухаємо ще вірші Марійки Підгірянки.

"Розмова з місяцем", "Червень і золота колісничка", "Сади навесні", "Верховина", "Сніжний пух", "Розмова про сонце".

Ведучий:

А тепер я вам загадаю загадки, які Марійка Підгірянка склала для дітей.

Школяре, школяре, я твоя подруга.

Кращого ніколи не знайдеш ти друга.

Ти мене пильнуєш - я тебе навчаю,

Я тебе навчаю та ще й забавляю.

(Книга)

Гострі кігті має - в подушки ховає.

Вилазить все на плотик, а зоветься.

(Котик)

Чистенькі віконця сміються до сонця.

Діточки довкола. Наша люба.

(Школа)

Дві сестрички,

Дві близнючки,

Скорі на бігу.

Хто їх має,

Той сідає -

Їде по снігу.

(Санчата)

Звірята рогаті,

Та ще й бородаті,

Ходять пастись в лози.

Хто? Вгадайте!

(Кози)

Ведучий:

У поетеси було своїх четверо діточок, яких вона дуже любила. У своїх віршах Марійка Підгірянка вчила дітей любити і поважати старших, допомагати їм у всьому. А скільки ніжних і щирих почуттів у віршах про матусю!

Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило, -

А то лиш так моя мама дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся, -

А то мені моя мама гладила волосся.

Із вірша "Пробудження".

М. Підгірянка любила свою рідну землю, свою Україну. З 1957 по 1963 роки жила Марійка Підгірянка в с. Рудному недалеко від Львова. Школярики, що жили по сусідству, любили забігати до світлої бабусі, котра знала безліч казок, легенд. Лише по смерті поетеси громадськість довідалась, яка незвичайна жінка доживала свого віку під чужим дахом.

18 травня 1963 року Марійка Підгірянка померла. Поховано її у Львові на Личаківському кладовищі.

ЗАГАДКИ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Має зуби залізні, Гризе дерево різне, Гризе, ріже з усіх сил, Аж під нею сипле пил. (Пила)

Без дров, без огня, А світить і гріє щодня. (Сонце)

ІЦо то є за гість: Ніжок має шість, Аж чотири крильця має, По квітках собі літає. Ні бджола, ні джмелик, Зветься він... (метелик).

Школяре, школяре, я твоя подруга. Кращого ніколи не знайдеш ти друга. Ти мене пильнуєш — я тебе навчаю, Я тебе навчаю та ще й забавляю. (Книга)

Гострі кігті має — в подушки ховає. Вилазить все на плотик, а зоветься... (котик).

Чистенькі віконця сміються до сонця. Діточки довкола. Наша люба. (школа).

Хто їх мас,Той сідає —їде по снігу. (Санчата)

Звірята рогаті, Та ще бородаті, Ходять пастись в лози. Хто? Вгадайте!.. (Кози).